У
багатьох країнах світу сьогодні святкують День усіх закоханих – День святого
Валентина! Історія походження цього свята оповита численними легендами та
міфами. Так чи інакше, але звичай обмінюватися “валентинками” зберігся і до
сьогодні. І не лише на Заході: день святого Валентина став надзвичайно
популярним святом на теренах усього пострадянського простору, зокрема і в
Україні. Мабуть тому, що сучасним людям катастрофічно бракує якихось позитивних
емоцій. День усіх закоханих – це свято любові та ніжності. У цей день
дарують коханим та дорогим людям квіти, цукерки і, звичайно, вірші! Вірші про кохання… Як багато в них таїни, скільки почуттів та пристрасті ховається між рядками. Їх пишуть, читають, слухають та захоплюються геніальністю романтичного слова! Шановні учні! Запрошую Вас приєднатися до марафону, присвяченого дню святого Валентина! Напишіть хоча би декілька рядків про кохання, які Вас вразили, влучили в саме серце або просто сподобались. А розпочнемо наш марафон віршем геніального Василя Симоненка:
дарують коханим та дорогим людям квіти, цукерки і, звичайно, вірші! Вірші про кохання… Як багато в них таїни, скільки почуттів та пристрасті ховається між рядками. Їх пишуть, читають, слухають та захоплюються геніальністю романтичного слова! Шановні учні! Запрошую Вас приєднатися до марафону, присвяченого дню святого Валентина! Напишіть хоча би декілька рядків про кохання, які Вас вразили, влучили в саме серце або просто сподобались. А розпочнемо наш марафон віршем геніального Василя Симоненка:
Вона
прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона
прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І
я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Що в нас було? Любов і літо.
ВідповістиВидалитиЛюбов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
Ліна Костенко
Дякую, Klaus Wiki!!! Вірш незрівнянної Ліни Костенко - чудовий!
ВидалитиЄ у світі багато прекрасних ,
ВідповістиВидалитиЧарівних і вродливих жінок ...
Ми готові до ніг їхніх класти
Гори трояндових пелюсток !
Всі стараються їм догодити -
Щоб не сталося ,як не було
Але нас заставляє це жити-
Їхня ласка , любов і тепло ...
Але є на цім світі людина ,
Яка серце моє зігріва ,
Її посмішка мила й єдина-
Ти прекрасна , мені дорога !
Я Люблю ці зеленії очі...
Голос твій дзвінкий, золотий...
Твої губи солодкі , співочі,
Сонце моє , до віку я твій !
Автор: Стельмащук М.
Іван Франко
ВідповістиВидалитиТАК, ТИ ОДНА МОЯ ПРАВДИВАЯ ЛЮБОВ
Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться.
Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов.
Коб віра сильная й могучая десниця.
Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, –
Отак, красавице, і я тебе люблю.
Не говори печальними очима
ВідповістиВидалитите, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола…
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам’яті — коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
Ліна Костенко
Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
ВідповістиВидалитиТвої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!
Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.
Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні ?..
Леся Українка
Дякую всім, хто долучився до нашого поетичного марафону. А тепер давайте спробуєм знайти вірші про любов зарубіжних поетів. ось як про свої почуття писала давньогрецька поетеса Сапфо:
ВідповістиВидалитиДо богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Молвить не можу.
І язик відразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаючись потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти.
Ліна Костенко
ВідповістиВидалитиОЧИМА ТИ СКАЗАВ МЕНІ: ЛЮБЛЮ
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним
Анна Ахматова
ВідповістиВидалитиВ последний раз мы встретились тогда…
* * *
Востаннє ми зустрілися тоді
На набережній, де завжди стрічались.
У Неві тісно стало вже воді
І всі у місті повені боялись.
Він говорив про літо, клявся тим,
Що жінка як поет — то сміховиння.
Мені ж запам’ятався царський дім
і петропавлівська твердиня.
Тому, що день був зовсім, мов не наш,
А мов дарунок Божий, благовісний,
І в час цей подарована вона —
Остання із усіх, безумна пісня.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
ВідповістиВидалитилиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною...
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою...
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані...
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки...
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки...
Автор Володимир Сосюра
Ще вчора в душу зазирав,
ВідповістиВидалитиА нині – скоса вслід заморено!
Ще вчора до пташок не спав, –
Всі жайворони нині – вОрони!
Нетяма я, ти – з мудреців,
Живий, я – чахну остовпілою.
О крик жінок усіх віків:
"Мій милий, що тобі я вдіяла?"
І сльози їй – вода, і кров –
Вода, – слізьми і кров'ю вмилася!
Не мати, мачуха – Любов:
Не ждіть ні осуду, ні милості.
Вивозять милих кораблі,
Виводять їх шляхами білими…
І стогін лине по землі:
"Мій милий, що тобі вдіяла?"
Ще вчора – біля ніг лежав!
Рівняв з Китайською державою!
Ураз дві рученьки розняв –
Життя об діл грошвою ржавою.
Дітоубивцею в суді
Стою – немилою, несмілою.
І в пеклі я скажу тобі:
"Мій милий, що тобі я вдіяла?"
У ліжка, в лав спитаю так:
"За що, за що терплю у бідності?"
"Відцілував – тепер на гак:
Наступну цілувати" – відповідь.
Привчив життю – в самім вогні,
Сам кинув – в млу заледенілую!
Це, милий, вдіяв ти – мені.
Мій милий, що тобі я вдіяла?
Все відаю – ти слів не мов!
Знов бачу все – вже не кохається!
Де відступається Любов,
Там жниця-Смерть враз підступається.
Само – що дерево трясти! –
Спадає яблуко дозрілеє…
– За все, за все мене прости,
Мій милий, – що тобі я вдіяла!
Автор Марина Цвєтаєва
Неперевершена Марина Цвєтаєва! Дякую Марія Мацюк за прекрасний вірш!
ВідповістиВидалитиМи зовсім різні з тобою, І маєм свою мету, Та залишатись собою немає часу я йду, Я йду назавжди від тебе, Я покидаю тебе, Не обіжайся на мене, Повір любила тебе, За все любила на світі, та зрозуміла одне, нам не судилось зустрітись, Но ми зустрілись і все..... Все,що було лиш між нами, Більше немає ніде, Ми тепер стали чужими.... Я йду від тебе а ти, Не розумієш що сталось, Та з часом все ти поймеш, "Тобі завдала я болю, Ти ненавидиш мене, Та несуди так суворо, Вибач як зможеш мене!" Ми розійдемось навіки, Ти непобачиш мене, Я незустрінусь з тобою, Ми тепер зовсім чужі. Спогадів більше немає, Я зруйнувала усе, "Я просто хотіла любові, Я просто хотіла тепла, Я бути хотіла з тобою, А в тебе все часу нема" Та знай я не люблю чекати, А може не вмію лише, Одне тобі хочу сказати "пробач"якщо зможеш мене!
ВідповістиВидалити