Квіти улюбленому письменникові

Позакласний захід для учнів 10 - 11 класів

Обладнання: комп’ютерна презентація, музичний супровід, портрети письменників на столиках, до яких учні будуть класти квіти.

Ведуча 1. Доброго дня, шановні учні та гості! Сьогодні ми зібралися, щоб поринути у чарівний світ літератури. Бо  художня література – це безмежний океан, у якому постає та вирішується безліч проблем. Цей світ має багато призначень. Так, читанням насолоджуються, а знання літератури є важливою ознакою освіченої, культурної, інтелігентної людини. Водночас художні твори містять своєрідну шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть. Ось як багато може Книга!

Ведучий 2. Сьогодні в цьому залі зібралися ті, хто по-справжньому любить зарубіжну літературу. Знайомлячись із творами зарубіжних авторів, ми можемо, нікуди не виїжджаючи , пізнати культуру та звичаї інших народів, жити почуттям незнайомих людей, уявляти краєвиди небачених земель. Знання світової літератури дає величезний матеріал для порівняння та зіставлення власних думок з проблемами світу, що веде їх до постійного оновлення і коригування.

Ведуча 3. Читаючи твори різних авторів, розкриваєш багатогранний і складний світ письменників, уявлення про особистість митця, його життя, епоху, за якої він жив і творив, зміст найважливіших творів, цінність мистецького доробку, залишеного нащадками. Завдяки книгам ми розвиваємося всебічно, дізнаємося про історію народів, про їх звичаї, традиції, побут.

Ведуча 1. У моєму житті література має дуже важливе значення. Саме вона формувала мої художні смаки, розширювала кругозір, вчила бачити у всьому підтекст, відкривала очі на приховане. Читати цікаву книгу – це насолода, з якою ніщо не можна порівняти.

Ведучий 2. Людина, яка не цікавиться літературою, - духовно збіднена. Жоден кінофільм не може зрівнятися з книгою. Лише вона стимулює власну творчість, розвиває фантазію; читаючи я живу життям героїв, пізнаю світобачення їхніх творців.

Ведуча 3. Тим, кого ми шануємо, ми часто даруємо квіти. Сьогодні ми принесли квіти нашим улюбленим письменникам, щоб виразити їм своє захоплення, свою вдячність, свій подив.

Читець на фоні музики виконує вірш  Дмитра Білоуса “Мова квітів”

Що каже свіжих квітів жмутик?

Про що їх мова непроста?

Верба – одвертість, айстра – смуток,

Лілея біла -  чистота.

Конвалія – любов таємна,

Мак – юний цвіт, що не згаса.

Лавр – завжди успіх, слава певна,

А мальва – холодність, краса.

Дзвіночок польовий – то вдячність,

Троянда – то любов свята.

Нарцис – то горда необачність,

Волошка – ніжність, простота.

Саранка–лілія – сміливість,

Півонія – життя сто літ,

Фіалочка – сором’язливість,

Любов минуща – первоцвіт.

Ми любим квіти дарувати,

Й коли настане слушний час –

Все те, що хочемо сказати,

Букетик висловить за нас.

Включається презентація “Квіти улюбленому письменникові” (Слайд 1) 
     

Учениця.  (Слайд 2)

Я дарую Антуану де Сент – Екзюпері троянду, бо саме ця квітка постійно присутня в казці “Маленький принц”, яка принесла письменнику світову славу.

Всім відомо, що троянда – цариця квітів. Її завжди любили, перед нею схилялись, її оспівували. Маленький Принц вважав троянду єдиною і неповторною, навіть після того, як він, під час подорожі на Землю, побачив ціле поле прекрасних троянд. Вони всі були схожі на його квітку, але це не мало значення, бо Маленький Принц любив лише свою троянду, яка була не лише частиною його планети, а й частиною його самого. Троянда також  любила Принца і чекала на його повернення. Отож для Екзюпері троянда була символом чистого і відданого кохання. Моя троянда – знак захоплення письменником і його твором.

Інсценізація уривка з повісті “Маленький принц”.

Розмова Троянди та Маленького Принца (додаток 1)

Учениця.  (Слайд 3)

Видатному російському письменнику Олександру Купріну я дарую браслет і конвалію – символ потаємної любові.
Багато творів цього прекрасного письменника присвячено темі кохання: “Чари”, “Вікторія”, “Суламіф”, “Олеся”, “Фіалки”. Та справжнім гімном коханню стало його оповідання “Гранатовий браслет”, про яке сам автор сказав: “Дуже ніжна річ, коли я читаю її, я плачу; нічого більш цнотливого я не написав”.

Переповідана в “Гранатовому браслеті” історія кохання, попри весь трагізм, випромінює світло та ніжність. Зображуючи трагічну любов телеграфіста Желткова, яка підноситься навіть над смертю, Купрін розкриває безцінний скарб, схований у душі героя, що у своїх почуттях сягає величних духовних вершин.

          Інсценізація “Віра Миколаївна читає лист Желткова”

Учень. (Слайд 4)

Для мене “Старий і море” Ернеста Хемінгуея – це діамант в короні світової літератури.  Я читав його кілька разів. Чого тільки варті слова старого про те, що людину можна перемогти, але не можна знищити. Вони надихають. Головний герой – сильна духом людина, яка не зневірилась, що дуже важливо сьогодні. Ернесту Хемінгуею дарую гілочку лавра – символ успіху та слави.

Учениця.  (Слайд 5)

Якби мені довелося зустрітися зі Львом Толстим, я подарувала б йому букетик фіалок. Коли Анна Кареніна збиралася на бал, то прикрасила своє вбрання фіалками.

                      Зачитується уривок з роману.

Її вибір не був випадковим. Ця квітка вважалася символом кохання. Французькій актрисі Клерон її шанувальник приносив фіалки щовечора протягом 20 років. У день весілля Наполеон вручив фіалки Жозефіні, а потім дарував їх в річницю весілля. Цю скромну квітку любили і королі, і актриси, і поети, які не раз оспівували її. Серед них Шекспір, Томас Мур, Гете. А Толстой у своїх творах стільки разів розповідав про любов, що на знак вдячності письменнику, я зупинила свій вибір саме на цій квітці.

Учень. (Слайд 6)

Я дарую Волту Вітмену листя трави, адже саме таку назву має збірка, над якою він працював все своє життя, і яка уславила його. Про задум книги поет говорив: “… це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини кольору надії”. Трава для Вітмена – прекрасний витвір природи, який щороку оновлюється та  приносить радість. Травинка для Вітмена – частина Всесвіту. Його вірші стали паростками, які доводять, “що смерті немає”. Саме таким є вірш “О, Капітан!”, присвячений першому президенту Америки Аврааму Лінкольну.

Читець виконує вірш “О, Капітан!” 

Учениця.  (Слайд 7)

З давніх-давен людство прагнуло віднайти шлях до Істини й тим самим пізнати й зрозуміти сенс буття. Мабуть, коли припиняться ці пошуки, зупиниться життя.

Протягом довгої історії людства завжди зустрічалися особистості, що сприймали світ глибше, тонше, відчуваючи всі радощі й болі життя власним серцем. Вони ставали совістю народу, часу, епохи. Одним з таких був видатний російський поет і письменник Борис Пастернак, якому я дарую дубові гілочки – символ мужності та нескореності.

Виконується пісня “Зимовий вечір” на слова Б. Пастернака

Учениця.  (Слайд 8)

Квіти – це найпрекрасніше, що є в світі. До слова «квіти» можна знайти стільки прекрасних епітетів. Тому я була дуже вражена, що Шарль Бодлер назвав свою збірку “Квіти зла”. Коли ми ознайомились на уроках з обставинами його життя і творчістю, то я уявила ніжну, вразливу душу поета серед холодних, бездушних, злих людей, які не розуміли його. Тому й дарую Бодлеру сухі гілки, а рожеві гвоздики – це вразлива душа поета.

                             Читець виконує вірш “Альбатрос”

Учень. (Слайд 9)

Найжахливіша трагедія ХХ століття – ІІ світова війна – прокотилася й через долю Пауля Целана – одного з найбільш трагічних німецькомовних ліриків ІІ половини ХХ століття. З його іменем пов’язана трагедія світової війни, єврейське гетто у Чернівцях, депортація й загибель батьків, перебування самого поета у фашистських “трудових” таборах Румунії. Тому його вірші сповнені меланхолії та зневіри, мотивів крові, забуття та смерті. Ці червоні маки – всім тим, хто не повернувся з війни, хто загинув у газових камерах концтаборів, хто не дожив до святого дня Перемоги.                                                                    Виконується вірш “Фуга смерті”

Учень. (Слайди 10, 11, 12)

З усіх прочитаних мною творів найбільше мені сподобались романи двох різних авторів, хоч вони були розділені часом і континентами. Це твори “магічного реалізму”: “Сто років самотності” Габріеля Гарсіа Маркеса та “Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова.

Вони справді магічні, і пояснити цю магію логічно я не в змозі, але відчуваю її.

Ці квіти – моя вдячність письменникам і захоплення ними.

Інсценізація уривка з роману “Майстер і Маргарита”.

Перша зустріч Майстра і Маргарити (додаток 2)

Учениця.  (Слайд 13)

Нарцис – найгарніша серед неповторних весняних квітів. І символ самозакоханості, про що ми дізналися з давнього міфу. Чомусь саме цю квітку я згадала, коли читала “Портрет Доріана Грея” Оскара Уайльда.

“На мить він відчув біль у серці при думці, що прекрасне обличчя на портреті буде спотворене. Якось, пустотливо наслідуючи Нарциса, поцілував – точніше удавав, що цілує ці намальовані губи… Іноді він відчував, що майже закоханий у нього”.

Письменнику–естету Оскару Уайльду я дарую нарциси в цій вишуканій вазі.

Учениця.  (Слайд 14)

А в моїх руках вишнева гілочка. Я принесла її Антону Чехову, бо його п’єса має назву “Вишневий сад”. Для одних героїв цього твору сад нічого не означав, для інших був усім – найдорожчим і найкращим, що було в житті. Сад символізує красу, любов, щасливе минуле для Раневської і рабство – для Лопахіна. А ще я знаю, що Чехов писав п’єсу під впливом перебування на Україні. Я вдячна російському письменникові за те, що він розповів про красу моєї батьківщини всьому світові.

Учень. (Слайд 15)

Незабаром для нас, одинадцятикласників, прозвучить останній дзвоник. Ми попрощаємося з уроками зарубіжної літератури, та не з самою літературою.

            На мою думку, література - вічна, вона збагачує душу й розум людини. Школа здружила нас з нею на все життя. І завжди нашими супутниками будуть художні твори, які ми вчили на уроках, і ті, які з’являться друком у ХХІ столітті.

Додаток 1

                     Розмова Троянди та Маленького Принца

Троянда

Ох, я насилу прокинулась! Вибачте… Я ще не зачесана…

Маленький Принц (в захопленні)

Які ви гарні!

Троянда

Справді? Я народилася разом із сонцем…

Здається, пора снідати. Будьте ласкаві, подбайте про мене…

(Збентежений Маленький Принц знайшов поливалку і поливає квітку)

Троянда

У мене не тільки гарні пелюстки, а є ще чотири колючки. Нехай приходять хоч тигри з пазурами – не страшно!

Маленький Принц

О! На моїй планеті немає тигрів, до того ж тигри не їдять трави.

Троянда  (гнівно)

Я не трава!

Маленький Принц

Вибачте…

Троянда

Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми? Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета.  Там, звідки я прибула…

Маленький Принц

Її принесло сюди ще зернятком. Вона зовсім нічого не могла знати про інші світи. Чому вона бреше?

Троянда  (кашляє)

Де ж та ширма?

Маленький Принц

Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!

                                 Троянда  кашляє ще дужче

Маленький Принц

Мені не треба було її слухати. Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитись на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Я розсердився і вирішив тікати. Тоді я ще нічого не розумів! За такими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

Маленький Принц

Прощавайте. (Троянда мовчить)

Прощавайте.

Троянда  (кашляє)

Я була дурна. Вибач мені. І постарайся бути щасливим. Ну, звісно, я люблю тебе. Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим… Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

 Маленький Принц

А вітер…

Троянда 

Я не так і застуджена. Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка!

Маленький Принц

А звірі?

Троянда

Треба стерпіти, коли з’явиться дві-три гусениці – я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюся. У мене теж є пазурі.

(показує колючки)

Не зволікай, це мене дратує!

Ти ж надумав іти. Вирушай!

Маленький Принц

Вона не хотіла, щоб я бачив, як вона плаче. То була така горда квітка.

Додаток 2

Перша зустріч Майстра і Маргарити

Він. Вона несла в руках потворні, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як вони називаються, але вони першими чомусь  появляються в Москві. І ці квіти дуже яскраво виділялися на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Вона звернула з Тверської і провулок і тут оглянулася. Тверською йшли тисячі людей, утім ручуся вам, що побачила вона лише мене і подивилася на те щоби тривожно, а навіть ніби болісно. І лине вразлива не так її врода, як незбагненна, ніким не бачена самотність в очах!

       Упокорений цим жовтим знаком, я теж звернув у провулок і пішов її слідами.

Вона. Чи подобаються вам мої квіти?

Він. Ні.

Вона. Я подивилася на нього здивовано.

Він. А я раптом  і цілком несподівано, збагнув, що я все життя кохав саме цю жінку!

Вона. Ви взагалі не любите квітів?

Він. Ні, я люблю квіти, тільки не такі.

Вона. А які?

Він. Я троянди люблю. Тут я пошкодував, що сказав це, бо вона винувато усміхнулася та жбурнула свої квіти у канаву. Трохи розгубившись, я все ж таки підняв їх і подав їй, але вона, усміхнувшись, відштовхнула квіти, і я поніс їх в руках.

Вона. Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця у провулку, й уразило нас одразу обох!

Він.  Так уражає блискавка, так уражає фінський ніж!

Вона. Ні, це не так. Ми кохали одне одного дуже давно, не знаючи, ніколи не бачивши. З жовтими квітами в руках я вийшла того дня, щоб ти мене нарешті знайшов, і якби цього не сталося, я б отруїлася, бо життя моє марне.

Він. Так, кохання вразило нас блискавично. Я це знав того ж дня, вже через годину.

Вона. Ми розмовляли так, ніби розлучилися вчора, ніби зналися багато років.

Він. Наступного дня ми домовилися зустрітися там же, на Москві – ріці, і зустрілися.

Вона. Травневе сонце світило нам.

Він.  І скоро, скоро стала ця жінка моєю потаємною дружиною.